секс туризм

І ось одного вечора я пішов у душ. Кабінки, як не дивно, були зайняті всі, окрім однієї. Я вже збирався зайти і зачинити за собою двері, як тут увійшла Мирослава, оцінила ситуацію, і попросила, щоб я поступився їй чергою. Вона була з розпущеним волоссям у коротенькому халатику. Я сказав, що давай, приймемо душ разом. Вона нічого не відповіла і зайшла до кабінки. Я за нею і зачинив двері, увімкнув теплу воду...

Андрій не був красенем, проте у свої «трохи за 30» він все ще залишався привабливим для жінок. Досить високий, не атлет, але й без пивного животика, з темними, глибоко посадженими проникливими очима. Інтелект таки відбивався на його обличчі, ну або ж йому хотілося в це вірити. Ганна була його повною протилежністю. Гаряча брюнетка, з азіатською зовнішністю. Мініатюрна, з приємною фігуркою, але найголовніше – з ніколи не згасаючим вогником в очах. Здавалося, нічого в її житті не було, та й не могло бути рівно, гладко, за планом. День, що проходив без безумства для неї був порожнім днем, секс той взагалі вважався чимось буденним, на кшталт сніданку, тому Андрія це більш ніж влаштовувало. Вони зустрілися в кафе, побалакали трохи про життя, потім поїхали до нього...

Взявши рушник, і на ходу витираючись я вийшов з ванної, залишивши маму наодинці зі своїми думками. Вийшовши з ванної, я попрямував до дивана. Смак матері залишився на губах, руки все ще відчували м'якість і ніжність її тіла. Зараз я картав себе тільки за те, що так довго тягнув з цим. Два місяці прожити з такою жінкою, і не скористатися нагодою, спробувати її тіло ... Я ідіот. Я не помітив як заснув, чекаючи її з ванної, занадто довго вона там пробула. Прокинувся я від того, що мене трясли за плече. Розплющивши очі, я побачив саму бажану для себе жінку, загорнуту в рушник. Хоча я вже знав, що під ним, та мене все одно сильно хвилював такий вигляд...

Брюнетка взяла мене однією рукою за голову: Не так швидко, красунчику, — повільно сказала Наталя, — ніжніше, ми нікуди не поспішаємо. Її голос заворожував, я відчував, як вона збуджується, водячи пальцями по моїй голові, все щільніше притискаючи до себе. Я прискорювався в голові. Була думка зробити так, щоб вона швидше кінчила, і проникнути в неї самому. Вона вся напружилася й ось ще мить…

Я перегортала стрічку новин в Інстаграмі, як у приват написав якийсь Олег. Повідомлення було таким: «Добрий день. Я — скульптор-початківець і шукаю модель. Ви мені дуже сподобалися, тому хотів би запропонувати Вам співпрацю. Якщо Вам не лякає пропозиція, і Ви готові випробувати щось нове, із задоволенням прийму в офісі. Подальші деталі обговоримо вже під час зустрічі.»...

Джентльмен — хоча вже й не юнак, але дуже доглянутий, стрункий і, я б сказав, стримано моложавий. Та супутниця його — просто як зі сторінок «Плейбоя». Особливо припадали до ока її вкрай апетитні сідниці. Такі округлі, налиті та гладенькі що, здавалося, ніби руки самі тягнуться погладити їх. Купальник на дівчині був вельми умовним, як трусики, так і ліфчик. Складалося враження, що єдине його призначення — зухвало підкреслювати принади молодого спокусливого тіла. А підкреслювати було що, вже повірте мені на слово...

– Доброго дня. – вона мило посміхнулася стюарду, який був один у приміщенні. – У мене проблема. Голова болить, а таблетку ніяку не взяла. – Марія присіла до хлопця – Ви не можете мені допомогти? Чоловік не встиг нічого сказати, як відчув, що дівчина щільно притулилася до його плеча. Незнайомка подалася трохи вперед, і її цицьки м’яко обняли руку стюарда. Він посміхнувся. Дівчина наполегливо терлася грудьми, а вільною рукою акуратно гладила чоловіка по стегну, повільно просуваючись до солодкого місця. Легенько торкнувшись до нього, Мар'яна відчула твердий горбок...

З цими словами вона повернулася до мене й обійняла. Стало набагато тепліше. Ми відчували дихання один одного. А незручні дотики переставали бути незручними. Вони ставали все сміливішими. Вона гладила мене по спині, я її по волоссю. І ми, звісно, злилися у ніжному поцілунку. Я почав трохи бешкетувати руками, підбираючись під її термобілизну. Поступово я дістався до її грудей, стискаючи їх міцніше. Від цього ставало трохи спекотніше. А потім вона теж почала бешкетувати руками – і тоді вже зовсім розігрілася. Я зняв із неї термобілизну. Під нею не було нічого, крім трусиків. Вона зняла з мене мою білизну, і нам більше не було холодно...

Мій літак зазнав аварії на острові. Я не міг визначити координати, бо на карті цього острова навіть не було. Стояв спекотний літній день. Я намагався полагодити радіо, але спершу треба було щось перекусити. Їжі з собою не було (я ж не планував аварію, вона сама так вийшла). Довго шукати не довелося – у гущавині джунглів я почув гул барабанів. Обережно розвівши листя, я побачив дивний кам’яний вівтар, схожий на фалос...

Гаряче південне сонце приємно пестило ніжну шкіру Варі, що лежала на шезлонгу. Відчуваючи ці дотики, вона посміхнулась і крізь темні окуляри подивилась на хвилі, що набігали на золотистий пісок. Трохи далі біліли кілька вітрил яхт, а на самому обрії повільно плив величезний лайнер. Ця чудова картина просто заворожувала своєю безтурботністю і ніби виривала дівчину з реальності. Але ось вона почула збоку знайоме бурчання і, повернувши голову, зупинила погляд на чоловікові, що лежав на сусідньому шезлонгу...

У потягу, як завжди, задуха. Може, коли рушимо, стане трохи легше. Ось і моє купе — хоч би попутники були адекватні, а не як минулого разу… Щойно зайшла, одразу зрозуміла, що мої надії, видно, не справдяться. На одній нижній полиці сиділа парочка й на повний голос з’ясовувала стосунки, а на другій розлігся якийсь дідусь, що намагався не звертати на них уваги. Його мені й довелося потурбувати, щоб поставити свою сумку. Парочка ж навіть не відволіклася від своєї сварки, щоб привітатися — ну й не дуже й треба було. Забралася на свою верхню полицю, вставила у вуха навушники й краєм ока почала спостерігати, як дівчина завзято вичитувала, як я розумію, свого чоловіка. Хлопець уже навіть не огризався — сидів із похиленою головою й просто слухав...

Юрко мене зовсім не впізнавав, хоча я вже явно у всі очі на нього витріщалася. Усього вісім років минуло, а він уже не впізнає. Невже я так змінилася? Постаріла? Та наче всі кажуть, що ні... А я ж його тоді безтямно кохала, та й зараз — тільки-но глянула на нього, одразу забула, що за місяць заміж виходжу. Та й взагалі, може, ця зустріч — це доля? Мене вже почало дратувати те, що моє перше кохання ніяк не реагувало на мої усмішки, і я вирішила підійти першою. От тільки треба було дочекатися, коли він буде наодинці...

Я зайшла в автобус і пішла на своє місце, яке згідно з квитком розташовувалося в самій кормі, проте воно виявилося зайняте — там сидів якийсь широкоплечий хлопець. Я, звичайно, могла сісти на вільне сидіння біля нього, але мені чомусь хотілося сісти біля вікна, хоча на вулиці вже темніло, і особливо пейзажами помилуватися точно не вийде. Лише я хотіла звернутися до хлопця, як він сам помітив, що я стою поруч, і поспіхом запитав: — Я зайняв твоє місце?

Сталося це спекотним червневим днем минулого літа. День, який, на жаль, не повернути, але який надовго залишився у моїй пам'яті. Спогади про нього розбурхують мою свідомість досі, від чого і стає тепло і волого між ніг. Перш ніж перейти до основного оповідання, розповім трохи про себе, тому що мова в оповіданні піде саме про мене. Так ось, мене звати Анна, мені 25, вже шість років я одружена. Живемо щасливо, маємо шестирічну доньку Юлію. З чоловіком у нас стосунки прекрасні, любимо одне одного, але й шанс «покрутити попою» я намагаюся ніколи не втрачати. Ну, така вже я є! Не судіть суворо!...

— Юль, давай ми тебе трахнемо по разу, і поїдеш потім до свого чоловіка, — Дімі вже хотілося швидше перейти до справи. З тим, що її трахнуть, Юля вже змирилася. І вона вирішила спробувати висунути зустрічні умови. — Робіть що хочете, я не буду опиратися, але тільки з презервативами, віддайте мені телефон і видаліть усі фото у себе. Діма хотів обуритися такою кількістю умов, але Семен зупинив його поглядом. — Гаразд, — сказав Семен. — Заплющ очі, розкрий рота, і якщо якісно все зробиш і з задоволенням усе проковтнеш, то вже через годину зможеш спокійно засмагати далі...